Постанова КЦС ВП від 12.09.2018 року

Історія справи

Державний герб України

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 0417/10636/2012

провадження № 61-36339св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року у складі судді Зосименко С. Г. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Баранніка О. П., Варенко О. П.,

ВСТАНОВИВ:

У пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 25 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 235565-CRED, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 4 500 євро на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 24 % на рік з кінцевим терміном повернення - 25 грудня 2009 року. Однак, ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 22 липня 2012 року виникла заборгованість у розмірі 8 905,26 євро, яка складається з: 3391,18 євро - заборгованість за кредитом, 5066,04 євро - заборгованість по процентам за користування кредитом, 25,18 євро - штраф (фіксована частина), 422,86 євро - штраф (процентна складова).

Вказаний кредитний договір було забезпечено шляхом укладання з ОСОБА_5 та ПАТ «Акцент-Банк» договорів поруки 25 червня 2008 року та 20 жовтня 2010 року, відповідно. При цьому, обсяг забезпеченого зобов'язання ПАТ «Акцент-Банк» становить 10 000 грн.

Ураховуючи наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 25 червня 2008 року № 235565-CRED у розмірі 7 898,22 євро, а також стягнути солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_4, ОСОБА_5 на свою користь 10 000 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 рокупозов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 25 червня 2008 року у розмірі 8 905,26 євро, що за курсом Національного банку України від 22 липня 2012 року становить 83 980,19 грн, яка складається з: 3 391,18 євро - заборгованість за кредитом, 5 066,04 євро - заборгованість по процентам за користування кредитом, 25,18 євро - штраф (фіксована частина), 422,86 євро - штраф (процентна складова).

В іншій частині позову відмовлено.

Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» закрито.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором від 25 червня 2008 року, надавши ОСОБА_4 обумовлену суму грошових коштів, а вона не виконує своїх зобов'язань належним чином, у результаті чого виникла заявлена банком заборгованість, яка підлягає стягненню тільки з останньої, оскільки порука ОСОБА_5 припинилася, у зв'язку із тим, що банк подав до неї позов поза межами строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України. При цьому, суд закрив провадження у справі в частині вимог до ПАТ «Акцент-Банк», оскільки такі вимоги відносяться до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи та вимогам норм матеріального й процесуального права, на підставі яких суд розглянув справу.

Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_4 не спростувала наданих банком доказів, на підтвердження належного виконання ним умов кредитного договору щодо видачі кредитних коштів.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд за місцем проживання відповідача, а саме до Дарницького районного суду м. Києва.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк не надав належних доказів того, що вона отримала грошові кошти, на виконання вимог кредитного договору. Вказує, що суди розглянули справу з грубим порушенням норм процесуального права, оскільки справа повинна була розглядатися за місцем її проживання у Дарницькому районному суді м. Києва.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої й другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Встановивши, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором від 25 червня 2008 року, надавши ОСОБА_4 обумовлену суму грошових коштів на умовах, встановлених договором шляхом зарахування на платіжну картку, а вона не виконує своїх зобов'язань щодо повернення коштів належним чином, у результаті чого виникла заявлена банком заборгованість, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_4 вказаної заборгованості.

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 особисто не отримувала кредитних коштів, є безпідставними.

Апеляційний суд вірно вказав, що банк надав докази на підтвердження, як укладення кредитного договору, так і отримання позичальником грошових коштів на платіжну картку, в яких містяться підписи ОСОБА_4, та правильно відхилив її посилання на те, що вона не підписувала спірний кредитний договір чи заяву на отримання платіжної карти, оскільки такі доводи нею не підтверджені. Справа знаходилася у провадженні суду з 27 липня 2012 року, про що відповідачу було відомо, а рішення по справі ухвалено 22 березня 2017 року. Судове засідання проведено у тому числі за присутності представника відповідача. Однак сторона відповідач не скористалася своїм правом надати суду належні та допустимі докази щодо спростування доводів позовної заяви чи заявити клопотання щодо призначення експертиз під час судового розгляду, що є її процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року).

Доводи відповідача щодо порушення судами правил підсудності не заслуговують на увагу, оскільки провадження у справі було відкрито ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2012 року та така ухвала могла бути оскаржена до апеляційного суду щодо недотримання судом правил підсудності, проте жоден учасник процесу своїм правом на апеляційне оскарження судового рішення не скористався.

Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір, суди з дотримання вимог статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися й правильно задовольнили частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк».

Посилання касаційної скарги ОСОБА_4 на те, що кредитні кошти отримала не вона, а ОСОБА_5, стосуються їхніх взаємних відносин, а не правовідносин позичальника та кредитора, банку.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк